Багато сефардських євреїв Іспанії змушені були покинути свої домівки ще у кінці ХV століття, коли країну охопила Інквізиція. Тікаючи з Іспанії, вони зачиняли двері своїх домівок та брали ключі із собою. І досі ключі передаються із покоління в покоління як символ дому, який сефардські євреї змушені були покинути. Це залишає кожному поколінню надію на те, що колись можна буде відчинити двері своєї колишньої домівки, а також допомагає зберегти пам’ять про свій культурний спадок та родову історію.

В тій чи іншій формі янголи зустрічаються у всіх релігіях. Одкровення янгола завжди передує надії. Воно озачає обіцянку про те, що рано чи пізно навіть найглибша темрява розвіється і біль мине. Янголи з’являються у занедбаних містах, місцях жахливих вбивств, супроводжують душі в потойбічне життя та втамовують біль від втрати.

Дерево є одним з найбільш архаїчних символів у світі, що пов’язує давні релігії. Дерево життя поєднує три світи: коріння простягається до підземного світу (світу предків), стовбур росте в земному світі, а гілки тягнуться в небо. У Біблії історія першої людини починається з дерева в Едемському Саду, на якому виріс заборонений фрукт. В своїх роботах Самуель Бак зображує дерева з «переносним» корінням, символізуючи особу, яка змушена покинути свій дім та «спакувати» своє коріння, перенести його в інше місце. Це сумний, але сповнений надії символ, що нагадує про те, що все, що нам потрібно, знаходиться в нас самих.

Самуель Бак почав створювати серію картин з шахами після того як пішов з життя його вітчим Натан Марковський – людина, яка замінила йому батька. Натан Марковський почав піклуватися про хлопчика та його мати невдовзі після Другої світової війни коли вони всі опинилися у таборі для переміщених осіб у місті Ландсберг в Німеччині. Саме вітчим навчив Самуеля Бака грати в шахи та пояснив правила гри. В очах митця раціональні та обмірковані ходи асоціюються з порядком структурованого життя, а дошка для шахів є платформою для «гри» у життя.

Найбільш обнадійливим моментом для гравця є секунди перед тим, як кинути гральні кістки. Цей момент Самуель Бак часто ідентифікує як можливість, яка може визначити долю. Це стосується не тільки вдачі гравця в азартній грі, але також і вдало зробленого ходу в реальному житті. Ми всі весь час робимо вибір – де навчатися, де подорожувати або де залишитися. Гральні кістки в роботах Самуеля Бака символізують одночасно і везіння, і спланований успіх, який ми самі визначаємо для себе.

Самуель Бак називає творчий процес сукупністю бажань, думок та ідей, які потрібно декомпозувати, «розкласти» та потім повернути у всесвіт в іншій формі – такій, що народжується в уяві митця. Багато натюрмортів Самуеля Бака є спробою візуалізувати неіснуючий, але безцінний світ минулого, який можна «воскресити» у творчих роботах.

Самуель Бак є жителем всього світу, космополит. Він жив у Ізраїлі, Франції, Італії та Швейцарії. Згодом він оселився у Сполучених Штатах Америки. Митець має багато як теплих, так і болючих спогадів з дитинства, пов’язаних з його рідним Вільнюсом, столицею Литви. Коли його запитують, звідки він родом, то він завжди відповідає «Ich bin a Vilner («Я вільничанин» їдишем). І саме приємні спогади наче якір причіплюють митця до Вільнюсу, його духовної домівки, що є невід’ємною частиною його самобутності.

В юдаїзмі існує концепція «тікун олам», яка базується на меті відновлення, виправлення світу. Ця концепція розглядається в серії робіт «Адам і Єва». Самуель Бак ставить риторичне запитання, що сталося б, якби його батьки разом врятувалися від Голокосту. Чи намагалися б вони «виправити» свій світ, зібрати його докупи, щоб він став таким, яким був раніше? Сподіваючись на це, митець одночасно і сумнівається в цьому. Груша схожа на тимчасовий будинок, склеєний з різних шматків, який не виглядає таким, що слугуватиме довгі роки. Самуель Бак запитує себе самого та кожного з нас: чи наші сподівання обґрунтовані?