Ключ символізує знання та вдачу, а також захист від злодіїв. Лише власник ключа може відчинити двері. Так само на полотнах Самуеля Бака ми можемо знайти ключ, образний ключ, який запрошує відкрити Загадку: митець натякає, що це є можливістю для кожного з нас розблокувати своє власне джерело щастя (чи це будуть яскраві спогади, чи інші речі, які є важливими особисто для нас).

Ми також можемо бути янголами у складних та простих життєвих ситуаціях, в наших рішеннях та дружбі. Самуель Бак нагадує нам, що у критичних ситуаціях ми маємо перш за все керуватися гуманністю, а також заохочує нас наважитися розгледіти недоліки світу.

Кожне живе дерево є окремим світом, вартим плекання. Безлюдні пейзажі Самуеля Бака містять плаваючі кам’яні острови зі скупченням дерев. Вони завжди знаходяться десь неподалік, охороняючи, або погрожуючи, якщо ними нехтують, підрізані або зростаючі на обірваних схилах.

Шахова дошка зображується у роботах Самуеля Бака розбитою, надтріснутою та пошкодженою, ніби постраждалою від землетрусу. Це є метафорою непередбачуваної плинності життя: людина, яка постійно йде по хиткій поверхні, має використовувати свої можливості раціонального мислення та ризикувати, ніби вона є офіцером або конем в шаховій грі. Вона має відчувати, коли та на який квадрат перестрибнути, а коли залишитися на місці або відступити. Людина має бути весь час пильною.

Наскільки б прискіпливо ми не планували своє життя, не забуваймо, що завжди є непередбаувані фактори. І залишимо місце для дива. Всесвіт крутиться як дрейл (дзиґа). Невідомо, коли він зупиниться.

У Віленському ґетто два відомі письменники, що писали їдишем, Авраам Суцкевер та Шмерке Кацерджинський довірили Самуелю Баку хроніку єврейської громади ХІХ століття – пінкас – щоб той міг вчитися малювати на пустих сторінках старого фоліанту (зрештою, там не залишилося вільного паперу). Пінкас також використовується для реєстрації добрих справ членів громади: скільки коштів від заможних людей пожертвувано вдові, або юній сироті в якості посагу. Зусиллями громади ми «виправляємо» світ, «склеюємо розбитий посуд».

Поглянемо на пейзаж покинутого міста: вдалині піднімається дим із крематоріїв, руїни стін старого міста вкриті тіннями диких рослин. Так виглядає місто після катастрофи. Могила в забутті історії. Але це може статися знову, прямо зараз, якщо хтось продовжуватиме ненавидіти інших, відкинувши людяність.

Адам і Єва скуштували грушу знання та були вигнані з раю. Вони втратили рай, але вижили – набули досвіду, знання та стали батьками людству. Якщо ми виживемо, то матимемо можливість писати історію. Історія завжди пишеться переможцями, це є їхнім привілеєм.