В роботах Самуеля Бака ключ також символізує всіх тих, хто загинув під час Голокосту. Ми згадуємо їх через образ непотрібного ключа – простий, але красномовний символ втраченого дому та втраченого життя. Ключ також є одним із символів божественної сили: за допомогою ключа ми можемо відчинити «двері, що відділяють небеса від землі», ключ відчиняє ворота у паралельний світ, а також може відкрити спогади та «воскресити» дорогих людей, які вже покинули цей світ.

Місто зруйноване всюди, де сягає око, навкруги не залишилося живого духу. Однак янголи все одно відвідують це місце, сіючи надію там, де її більше не існує. Біблійні янголи є вісниками раю на землі, євангелістами божественного знання. Там, де з’являється янгол, вщухають страждання і тане самотність.

Самуель Бак у своїй творчості часто зображує дерева. В його роботах можна побачити палаючий кущ Мойсея, висячі невагомі дерева, що оточують острівці летючих будинків, повалені, але підтримані і від того ще стоячі, або такі, що от-от впадуть на схил і будуть змиті річкою… Усі ці дерева є нашим останнім притулком та невід'ємною частиною світу навколо нас, що змушує нас замислитися, чи достатньо ми дбаємо про навколишнє середовище.

Шахові фігури присутні у роботах різних митців. У мистецтві Середньовіччя та Ренесансу захоплення фігури короля є символом поразки, а фігура офіцера поруч із короевою символізує стосунки між панною та слугою. В роботах Самуеля Бака рухи офіцера, коня та інших фігур відображають світові конфлікти різних масштабів. Світ шахів дозволяє експериментувати: це гра двох опонентів – ми маємо суперника, з яким змагаємося. І самі обираємо, з ким себе ідентифікувати – з конем, офіцером чи, може, з королем.

Гра із дрейдлом (дзиґою), в яку євреї грають під час святкування Хануки в усьому світі, нагадує кидання гральних кісток. На Хануку навіть рабини дозволяють гру з дрейдлом, що містить елементи азарту. Головне вміло крутити дрейдл та не турбуватися, на який бік він впаде. Дрейдл, що обертається, символізує всесвіт та життя. Ця гра об’єднує родину і громаду.

Самуель Бак зазнав у житті багато втрат: всі його дідусі та бабусі загинули під час Голокосту, його батько був застрелений в останні дні війни. Майже нікого з його близьких зі сталого періоду життя не залишилося. Малюючи натюрморти, Самуель Бак намагається зібрати з клаптиків картину втраченого світу: до деталей відтворити контури тумбочки біля ліжка, що стояла у ліжниці бабусі з дідусем, форму чашки, з якої пили його батьки. Це ніколи не буде «фотографією» втраченого світу, але процес малювання допомагає подолати відчуття самотності та пробудити минуле у свідомості.

Колись один історик порівняв вже неіснуючий єврейський Вільнюс із сяючою зіркою, яка врешті впала. «Моє місто живе сьогодні у своїх численних відображеннях – прозі, поезії, музиці та мистецтві. Ці відображення вже не такі яскраві, але все ще сяють – достатньо, щоб надихнути мене творити», – пише Самуель Бак у своїх мемуарах. Саме мистецтво в усіх його проявах може допомогти нам відчути духовне наповнення і зберегти культурне середовище рідного міста, якого більше не існує.

Для Самуеля Бака Адам і Єва, рай і вигнання з раю є лише згасаючими спогадам. Митець у своїх роботах призначає їм різні «ролі» та перетворює їх на бідних жителів штетлу, сучасну пару у звичайному одязі, жертв Голокосту, що переховуються, або тих, чия Б-гом дана заповідь була зруйнована, тих, хто й сам порушив заповіді. Пара шукає свою долю, намагаючись пристосуватися до сучасного світу. Якщо ми подивимося на Адама і Єву, ми ототожнюємося з ними – прототипом перших людей у сучасному світі, тяжко постраждалих в ході історії.